DISTANZ UND LEIDENSCHAFT
WER, VERDAMMT, IST JOSEPH ROTH? – Der Titel unseres Abends hier in Lviv mag auf den ersten Blick lediglich der Tatsache Rechnung tragen, dass Roth, wiewohl 1894 in Brody geboren und in Lemberg zur Schule gegangen, in der Ukraine bestenfalls ein höchst nebelhaft wahrgenommener Geheimtipp ist. Aber wissen jüngere Generationen von Deutschen und Österreicher:innen, die den Dichter und Journalisten über Lektüren und Verfilmungen von RADETZKYMARSCH, dem SPINNENNETZ oder HIOB als Chronisten einer versinkenden Welt wahrgenommen haben, wirklich mehr über ihn?
Leider ist die wesentliche Roth-Biographie von David Bronsen, Resultat von über 150 Interviews mit Zeitzeug:innen, derzeit vergriffen: Auch sie ist aber lediglich ein (höchst beeindruckendes) Dokument dafür, dass Roth auch in eigener Sache „Mythomane“ oder – aus gegebenem traurigen Anlass mit Kris Kristofferson gesprochen – „a walking contradiction / partly truth and partly fiction“ war. „Wie soll man aus den widersprüchlichen Äußerungen der Freunde klug werden, die stets im Brustton der Überzeugung beteuerten: ,Roth war schwermütig‘; ,Er war leichtlebig‘; ,Er liebte das Militär‘; ,Er hasste das Militär‘ (…); ,Er war Sozialist‘; ,Er war Monarchist‘; ,Er war Glaubensjude‘; ,Er war ein eifriger Katholik‘; ,Er war vereinsamt‘; ,Er war der geselligste Mensch, den man sich vorstellen kann‘?“
Wir haben für unsere Performance am 12. und 13. Oktober 2024 Joseph Roths Begräbnis in Paris am 30. Mai 1939 als Ausgangspunkt gewählt. Wie wohl jede:r aus eigener Erfahrung weiß, sind Beerdigungen Anlässe, bei denen sehr unterschiedliche Blickwinkel auf einen Menschen aufeinander prallen. Am Cimetière Thais, einem, so David Bronsen, „wenig repräsentativen Ort“ scheint dies auf besonders tragikomische Weise der Fall gewesen zu sein. Mehr darüber demnächst.
Herzlichen Dank aber zuerst einmal an den Wiener Schriftsteller und Roth-Experten Helmut Peschina, der uns großzügig mit Hintergrundmaterial für unsere Arbeit versorgt hat. Heute Morgen sandten wir ihm folgende Anfrage: „Was würdest Du auf 5 bis 10 Zeilen schreiben, wenn man Dich nach den Gründen der Faszination von Joseph Roth befragt?“
Peschinas Antwort: „Die stille Ironie / atmosphärische Prosa / meist kurze, nur einfache Sätze – meist ohne Nebensätze – / eine sensible Beobachtungsgabe, in schlichten Sätzen beschreibt er das Beobachtete als distanzierter, allwissender Erzähler / Oft in der Tradition von Märchen- Sagenhaftem / mit Distanz zum Beobachteten / konservativ könnte man seinen Stil nennen, aber konsequent durchgeführt/ die Musikalität in seiner Sprache/Schrift, liedhaft und bildreich / trotzdem klar strukturierte Sätze / eine eigenwillige Interpunktion, dem Rhythmus seiner Schrift angepasst und nicht der Grammatik – seine politische Schärfe in Prosa und Feuilletons – vor allem gegen den Nationalsozialismus – feine Dialoge, wie sie selten Prosaautoren gelingen – er versteht es, seine Figuren fein sprachlich voneinander abzusetzen, ohne in ein Klischee zu verfallen – er zeichnet seine Figuren und nicht nur seine Zeit – er erzählt mit nötiger Distanz, aber mit Leidenschaft“.
ВІДСТОРОНЕНІСТЬ ТА ПРИСТРАСТЬ
ХТО, В БІСА, ТАКИЙ ЙОЗЕФ РОТ? – назва нашого театрального вечора тут, у Львові, на перший погляд може здатися повʼязаною з тим, що Рот, який народився у 1984 році у Бродах і навчався у Львові, в сучасній Україні відомий, у кращому випадку, досить туманно вельми вузькому колу читачів. Молоді покоління в Німеччині та Австрії знайомі з цим поетом та журналістом через його романи та їх екранізації. Зокрема, найвідомішими є «Марш Радецького», «Павутина» та «Йов», в яких описується хроніка зникнення цілого світу Австро-Угорської імперії. Та чи знають німецькомовна публіка щось іще про письменника?
Чудова біографія Рота, написана Давидом Бронсеном, що виникла в результаті більше ніж 150ти інтервʼю з ротовими сучасниками та сучасницями, давно розпродана та не перевидавалася. Ця робота є вражаючим свідченням того, яким вправним міфотворцем був Рот стосовно свого власного образу. Кріс Крістофферсон називає його «ходячим протиріччям, частково правдивим, а частково вигаданим». Як розібратися в усіх, часто, протилежних одне одному, свідченнях друзів, що з щирим переконанням заявляли щось на кшталт: «Рот був меланхоліком», «він був веселуном», «він любив військо», «він ненавидів військо», «він був соціалістом», «він був монархістом», «він був віруючий єврей», «він був набожний католик», «він був самотнім», «він був найтовариськішою людиною, яку лише можна собі уявити» ?
За вихідний пункт для нашої вистави 12го та 13го жовтня 2024 року, ми вибрали момент похорону Йозефа Рота, що відбувся в Парижі 30го травня 1939го року. Багатьом відомо з власного досвіду, що похорон часто стає місцем, де стикиються різні уявлення про особу покійного. На цвинтарі Таїс, «не дуже презентабельному місці» за словами Давида Бронсена, це зіткнення, здається, відбулося з особливо великою долею трагікомізму. Більше про це – на нашому вечорі.
Але перед цим ми хочемо подякувати віденському письменнику та експерту з Рота, Хельмуту Пешині, що щедро забезпечив нас матеріалами для роботи. Сьогодні зранку ми попросили його описати в 5-10 рядках причини його захоплення Йозефом Ротом. Ось його відповідь:«Тиха іронія/ атмосферна проза/ використання коротких простих речень – майже завжди без підрядних/ уважний та чутливий спостерігач, Рот описує побачене як відсторонений, всезнаючий оповідач / часто використовує елементи казки та епосу/ зберігає дистанцію до описуваного/ його стиль можна назвати консервативним, але послідовним/ музичність мовного стилю/ письмо пристрасне та художнє/ не дивлячись на це, речення мають ясну структуру/ своєрідна пунктуація, що підпорядковується ритму мови, а не її граматиці/ його гостра політична риторика у прозі та фельєтонах – передусім, проти націоналсоціалізму/ тонко побудовані діалоги – як рідко вони вдаються прозаїкам – Рот вміє вибудувати відмінності між персонажами через їх мову, не вдаючися до стереотипів/ він зображає своїх персонажів, а не лише свій час/ він оповідає з необхідною відстороненістю, але і з пристрастю.»
DISTANCE AND PASSION
WHO THE FUCK IS JOSEPH ROTH? – At first glance, the title of our evening here in Lviv may merely reflect the fact that Roth, although he was born in Brody in 1894 and went to school in Lviv, is at best a highly obscure insider tip in Ukraine. But do younger generations of Germans and Austrians, who know the poet and journalist as a chronicler of a sinking world through readings and film adaptations of RADETZKYMARSCH, SPINNENNETZ or HIOB, really know more about him?
Unfortunately, the essential Roth biography by David Bronsen, the result of over 150 interviews with contemporary witnesses, is currently out of print. But it, too, is merely a (highly impressive) document of the fact that Roth was also a ‘mythomaniac’ in his own right or – in the words of Kris Kristofferson – ‘a walking contradiction / partly truth and partly fiction’. ‘How can one make sense of the contradictory statements made by his friends who always asserted with conviction: ‘Roth was melancholy’; ‘He was always enjoying life; ‘He loved the military’; ‘He hated the military’ (…); ‘He was a socialist’; ‘He was a monarchist’; ‘He was a religious Jew’; ‘He was a fervent Catholic’; ‘He was lonely’; ‘He was the most sociable person imaginable’?’
We chose Joseph Roth’s funeral in Paris on 30 May 1939 as the starting point for our performance on 12 and 13 October 2024. As everyone knows from their own experience, funerals are occasions when very different perspectives on a person collide. At the Cimetière Thais, an ‘unrepresentative place’ according to David Bronsen, this seems to have been the case in a particularly tragicomic way. More about this soon.
But first of all, many thanks to the Viennese writer and Roth expert Helmut Peschina, who generously provided us with background material for our work. This morning we sent him the following question: ‘What would you write in 5 to 10 lines if you were asked about the reasons for people’s fascination with Joseph Roth?’
Peschina’s answer: ‘The quiet irony / atmospheric prose / mostly short, simple sentences – usually without subordinate clauses – / a sensitive gift for observation, in simple sentences he describes what he observes as a distanced, omniscient narrator / often in the tradition of fairy-tale legends / with distance to what he observes / you could call his style conservative, but consistently executed / the musicality in his language/writing, songlike and rich in imagery / nevertheless clearly structured sentences / idiosyncratic punctuation, adapted to the rhythm of his writing and not the grammar – his political acuity in prose and feuilletons – especially against National Socialism – he writes fine dialogues; prose writers rarely succeed in doing so / he knows how to delicately distinguish his characters from one another using language without ever falling into a cliché – he draws characters and not just his time – he tells his story with the necessary distance, but with passion’.
von Claus Philipp, Dramaturg
Foto: Jacob Suske