INTERPRETATIONSKUNST
„Nationale und sprachliche Einheitlichkeit kann eine Stärke sein, nationale und sprachliche Vielfältigkeit ist es immer.“ Joseph Roth
So gesehen ist die provisorische Theatergruppe von Jan Christoph Gockel in Lviv stark. Denn auf den ersten Blick geht es bei den Proben hier recht babylonisch zu. Obwohl – wenn man genau hinhört – sind es „nur“ drei Sprachen: Deutsch, Ukrainisch, Englisch. Die rasante Verbreitung des Englischen nun auch in der ukrainischen Gesellschaft (über die man sich als Germanistin älteren Semesters gerne beschwert) hat auch ihre positiven Seiten: Es entlastet die Stimmbänder der Dolmetscher:innen, weil man sich nicht die Mühe machen muss, jede Regieanweisung zu übersetzen. Für technische Dinge ist das großartig. Umso wichtiger wird die Übersetzungsarbeit, wenn es um das Wesentliche geht. Und das sind in diesem Fall die Texte von Joseph Roth. Texte voller Esprit und mit einer ganz besonderen Sprache. Und es ist diese Sprache, mal poetisch, mal ironisch, mal skurril, die Roth so viele Anhänger:innen und so viele Übersetzer:innen beschert hat. (Außer Roth gibt es in Galizien wohl nur einen Autor, der so viele – oder sogar noch mehr – Übersetzer:innen hervorgebracht hat. Es handelt sich um den polnisch-jüdischen Schriftsteller Bruno Schulz, der zu Roths Lebzeiten ein anderes, aber in mancher Hinsicht doch sehr ähnliches jüdisches Künstlerleben führte, das ebenfalls sehr geheimnisvoll, obwohl überhaupt nicht selbstmystifiziert war.)
Flache Texte können sehr einheitlich und „passend“ übersetzt werden. Wie tiefgründig Roths Texte sind, merkt man spätestens, wenn man verschiedene Übersetzungen vergleicht. Oder gar seine eigene macht. Wobei man sagen muss, fast immer, wenn man eine fremde Roth-Übersetzung liest, will man sofort selbst ran, denn „er hat doch was ganz anderes gemeint!“ Das Bedürfnis zu interpretieren, die Möglichkeit zu interpretieren. Was ist Übersetzung, wenn nicht Interpretation? Was ist Theater, wenn nicht Interpretation? Sogar eine noch kompliziertere, weil es Interpretationen sind, die individuell von vielen Menschen mit verschiedenen, sehr unterschiedlichen, manchmal widersprüchlichen Hintergründen erschaffen und dann zu einem einheitlichen Werk zusammengeführt werden. Wir Übersetzer:innen neigen dazu, das Sprachliche überzubewerten. Und das ist auch verständlich. Schließlich ist die Sprache unser Werkzeug. Mittel und Zweck, sozusagen. Sie ist unser Ein und Alles. Das Theater gibt uns die Möglichkeit, die Sprache aus einem anderen Blickwinkel zu betrachten. Obwohl die Sprache auch hier die primäre Grundlage ist, entwickelt sich daraus etwas anderes. Etwas, das es ohne Sprache nicht gäbe, das aber auch weit über die Sprache hinausgeht. Als Übersetzer:in und Dolmetscher:in befindet man sich inmitten einer solchen Theatergruppe zwischen zwei Polen. Manchmal denkt man: Das schaffen die nie, diese Theaterleute, die sind doch der ukrainischen, bzw. der deutschen, bzw. der Roth‘schen Sprache nicht mächtig. Das geht einfach nicht! Auf jeden Fall nicht ohne unsere – Übersetzungs- und Dolmetscher – Hilfe. Und dann merkt man plötzlich, dass sie uns eigentlich gar nicht brauchen, denn sie beherrschen nicht nur die Sprache, sondern auch etwas Größeres. Diese Interpretationskünstler:innen.
„Національна та мовна єдність може бути силою; національна та мовна різноманітність завжди є силою“.
Йозеф Рот
У цьому сенсі тимчасова театральна група Яна Крістофа Ґокеля у Львові є сильною. Бо, на перший погляд, репетиції тут проходять досить по-вавилонськи. Хоча – якщо уважно прислухатися – тут звучать «лише» три мови – німецька, українська та англійська. Стрімке поширення англійської тепер уже й в українському суспільстві (на що люблять нарікати германістки старої ґенерації) має і свої позитивні сторони: воно знімає навантаження з голосових зв’язок перекладачів, адже нема потреби докладати зусиль для перекладу кожної режисерської вказівки. Для технічних речей це чудово. Тим більшого значення набуває перекладацька робота, коли мова заходить про найсуттєвіше. І в цьому випадку це тексти Йозефа Рота. Тексти, сповнені дотепності, і з дуже особливою мовою. І саме ця мова, іноді поетична, іноді іронічна, іноді химерна, принесла Роту стільки прихильників і стільки перекладачів. (Окрім Рота, в Галичині є, мабуть, лише один автор, який має стільки – чи навіть більше – перекладачів. Це польсько-єврейський письменник Бруно Шульц, який у той самий період вів зовсім інше, але в чомусь дуже схоже єврейське життя, також дуже загадкове, якщо і не самомістифіковане). Пласкі тексти можна перекладати дуже однаково і «доречно». Наскільки глибокими є тексти Рота, розумієш щонайпізніше, коли порівнюєш різні переклади. Або навіть коли робиш власний переклад. Хоча треба сказати, що майже завжди, коли читаєш чужий переклад Рота, одразу хочеться зробити його самому, бо ж «автор мав на увазі щось зовсім інше!». Потреба перекладати, можливість перекладати. Що таке переклад, як не інтерпретація? Що таке театр, як не інтерпретація? Ще складніша, бо це інтерпретація, яку кожен зокрема створюють багато людей з різним, дуже різним, часом суперечливим бекграундом, об’єднуючи це все потім у єдиний твір. Ми, перекладачі, схильні переоцінювати мовний аспект. І це зрозуміло. Зрештою, мова – це наш інструмент. Засіб і мета, так би мовити. Наше все. Театр дає нам можливість подивитися на мову під іншим кутом зору. Хоча мова тут також є першоосновою, але з неї розвивається щось інше. Щось, що не виникло б без мови, але що також виходить далеко за межі мови. І як перекладач ти опиняєшся в середині такої театральної групи між двома полюсами. Іноді ти думаєш: у них нічого не вийде, у цих театралів, вони ж не володіють ні українською, ні німецькою, ні мовою Рота. У них просто не вийде! Звісно, без нашої – перекладачів – допомоги. А потім раптом розумієш, що насправді ми їм не потрібні, бо вони володіють не лише мовою, а й чимось більшим. Майстри інтерпретації.
THE ART OF INTERPRETATION
‘National and linguistic uniformity can be a strength; national and linguistic diversity always is.’ Joseph Roth
Seen in this light, Jan Christoph Gockel’s provisional theatre group in Lviv is strong, because the rehearsals here are practically Babylonian. Although – if you listen carefully – there are ‘only’ three languages: German, Ukrainian and English. The rapid spread of English in Ukrainian society (which older Germanists like me like to complain about) also has its positive sides: It takes the strain off the interpreters‘ vocal chords because they don’t have to go to the trouble of translating every stage direction. That’s great for technical matters. The translation work becomes all the more important when it comes to the essentials, in this case, the texts by Joseph Roth. Texts full of wit and with a unique style of language. It is this language, sometimes poetic, sometimes ironic, sometimes bizarre, that has brought Roth so many followers – and so many translators. Other than Roth, there is probably only one author in Galicia who has produced so many translators – the Polish-Jewish writer Bruno Schulz. During Roth’s lifetime, Schulz led a different, but in many respects similar Jewish artistic life, which was also very mysterious, although not at all self-mystified.
Flat texts can be translated very uniformly and ‘appropriately’. You only truly realise how profound Roth’s texts are when you compare different translations. Even more so when you do your own. It also has to be said that often when you read someone else’s Roth translation, you immediately want to do it yourself, because you can’t stop thinking ‘he meant something completely different!’. You feel the urge to interpret, the opportunity to interpret. What is translation if not interpretation? What is theatre if not interpretation? Interpretations made by theatre are even more complex because they are interpretations created individually by many people with very different, sometimes contradictory backgrounds and then brought together to form a unified work. We translators and interpreters tend to overemphasise the linguistic aspect. And that’s understandable. After all, language is our tool. A means and an end, so to speak. It is our everything. Theatre allows us to look at language from a different perspective. Although language is the primary vehicle, something else develops from it – something that would not exist without language. As a translator and interpreter, it sometimes feels like you’re stuck between two poles in this theatre project. Sometimes you think: they’ll never make it, those theatre people, they don’t speak Ukrainian or German or Roth’s language. It simply won’t work! Certainly not without the help of us translators or interpreters. But suddenly you realise they don’t need us because they not only know how to use the language, but can also do something much bigger. They have mastered the art of interpretation.
von Olha Sydor
Foto: Olha Sydor