Der Zug
Die Zugverbindung Wien-Lviv existiert bereits seit mehr als hundert Jahren. Es ist derzeit jedoch fast unmöglich, Tickets für die beiden museumsreifen Waggons des Zuges zu bekommen. Deswegen reise ich, wie viele andere auch, mit Kleinbussen, Bussen und manchmal auch – so fühlt es sich zumindest an – zu Fuß. Wenn man mich fragt, warum ich in den beiden Städten Lviv und Wien lebe, sage ich, dass der täglich verkehrende Zug eine gute Verbindung sei.
Eigentlich war es der Krieg, der mich nach Wien geführt hat. Mein erster Kontakt mit der Stadt war eine herzliche Umarmung – von Kerstin und Florian, zwei in Wien lebenden Professoren, die uns bei sich aufgenommen haben. Danach wohnten wir in vielen unterschiedlichen Hotels, Wohnungen und Flüchtlingsunterkünften verteilt über ganz Europa. Schließlich kehrten wir nach Wien zurück. In dieser Zeit habe ich begonnen, mir viele Fragen zu stellen – so wie wohl jede:r Ukrainer:in: Wer bin ich hier? Was mache ich hier? Bin ich jetzt eine Migrantin? Wenn es hier wirklich so schön ist, warum vermisse ich dann meine Heimat? Dort herrscht Krieg. Was, wenn ganz Europa mein Zuhause ist? Die Gedanken sprangen in meinem Kopf hin und her wie der täglich verkehrende Zug zwischen Lviv und Wien. Die Wahrheit ist, dass auch ich nicht immer über genügend Tickets verfüge, um diese Gedanken wegzuschicken.
Die Arbeit an dem Stück WER – VERDAMMT – IST JOSEPH ROTH? hilft mir, meine – unsere – Situation besser zu verstehen. Joseph nannte Hotels sein Zuhause. Er wechselte Zimmer, Städte, Religionen, Arbeitgeber viel zu oft. Sein Leben, sagt man, war eine ständige Flucht. Ich sehe es jedoch als eine Art Suche. Die Suche nach dem eigenen Platz in dieser Welt. Also steigen Sie ein, fahren Sie mit! Begeben Sie sich gemeinsam mit uns auf Suche.
Потяг
Потяг Відень-Львів існує вже більше століття. Білети на музейно-експонатні два вагони купити неможливо. Того я їжджу туди-сюди, як багато інших, маршрутками, автобусами, і ледь не ходжу пішки. Проте коли запитують чому я між Львовом і Віднем – кажу, що є класне зʼєднання – щоденний потяг.
Насправді ж з Віднем мене познайомила війна. Обійми Керстін та Флоріана, тамтешніх професорів, котрих ми зустріли вперше в їх оселі щоб там заночувати, були моїм початковим дотиком до міста. Потім ми змінили надто багато готелей, квартир, прихистків по всій Європі. Поки знов не осіли у Відні.
Як і в життя чи не кожного українця, до мене постукали запитання: а хто я тут? Що роблю? Чи я тепер мігрант? Якщо тут так добре, чому хочеться додому? Там ж війна. А може дім – то вся Європа?. Думки скакали туди-сюди, як щоденний потяг. На ті думки теж не завжди є квитки, щоб кудись відправити.
Робота над постановкою «Хто, в біса, такий Йозеф Рот?» допомагає мені зрозуміти, що, в біса, таке відбувається зі мною, з нами. Йозеф називає готель своїм домом. Він міняє кімнати, міста, віросповідання, роботодавців надто часто. Його життя, кажуть, – постійна втеча. Для мене ж то приклад постійного пошуку. Пошуку свого місця в цьому світі. Тож застрибуйте і погнали з нами!
The Train
The Vienna-Lviv train has existed for more than a century. It is almost impossible to buy tickets for the two museum-quality carriages of the train. That’s why I am travelling back and forth, like many others using minibuses, buses and sometimes by foot. Still, when they ask me why I live between Lviv and Vienna, I say that the daily train is a great connection.
It was the war that brought me to Vienna. My initial contact with the city was two warm hugs from Kerstin and Florian, two Vienna-based professors who were going to host us. After that, we stayed in many different hotels, apartments and refugee shelters all over Europe. Finally, we returned to Vienna. During this time, I started to ask myself a lot of questions – like every Ukrainian: who am I here? What am I doing here? Am I a migrant now? If it’s really so nice here, why do I miss my home country? There is war there. What if the whole of Europe was my home? The thoughts bounced back and forth in my head like the daily train between Lviv and Vienna. The truth is, I don’t always have enough tickets to send these thoughts away either.
Working on the theatre show WHO THE FUCK IS JOSEPH ROTH? helps me understand what the fuck is going on with me, with us. Throughout his life, Joseph called hotels his home. He changed rooms, cities, religions and employers far too often. They say Joseph Roth was constantly on the run. Fleeing. But I see it as a perfect example of searching. Searching for one’s place in this world. So hop on and come along for the ride!
von Oksana Lemishka, Dramaturgin
Fotos: Oksana Lemishka & Jan-Christoph Gockel